Занадто багато потужності для майнінгу!?

👆Натисніть на синій текст, щоб стежити за нами

Ken Griffin

Наразі ринок обчислювальної потужності для AI має два протилежні підходи: Ілон Маск і генеральний директор Google Сундар Пічаї вважають, що обчислювальної потужності для AI гостро бракує, а попит має великий потенціал для зростання. Проте засновник Citadel Ken Griffin застерігає від надмірного ентузіазму щодо інвестицій у потужності, вказуючи, що ринок може значно недооцінювати ризик надлишкової пропозиції. Тож хто правий — підприємці, які бачать дефіцит потужностей, чи інвестиційні гуру, які говорять про надлишок пропозиції?

Спочатку розглянемо точку зору Маска. На вчорашній фінансовій конференції SpaceX Маск заявив, що попит на AI-потужності зараз надзвичайно високий: великі хмарні провайдери й багато малих і середніх компаній змагаються за потужність, і якщо приймати всі клієнтські запити, існуючих ресурсів SpaceX можна було б здавати в оренду не один раз.

За таких високих показників попиту Маск зазначив, що інвестиції в AI окуповуються менш ніж за рік, а наступного року цей термін може скоротитися до шести місяців. Коли AI-моделі стають досконалішими, зростає і цінність кожної одиниці потужності, а ціна оренди GPU за ват у доларах зростає відповідно до контрактів, що подовжуються.

Думку Маска також підтримав CEO Google Сундар Пічаї. В інтерв’ю він зазначив, що зараз дуже складно забронювати обчислювальну потужність на 2027 рік, і загальний попит уже вдвічі перевищив початкове планування. Це тому, що з моменту планування до запуску дата-центра проходить зазвичай 2–3 роки, але темпи зростання попиту на AI значно випередили перші прорахунки.

Крім того, Google доводиться першочергово підтримувати власні дослідження AI-моделей, жертвуючи частиною виручки від хмарних послуг. Щодо побоювань ринку щодо надлишкової пропозиції, Пічаї не заперечує ймовірності локального надлишку в короткостроковій перспективі, але вважає, що AI ще на початковій стадії розвитку і вся нинішня планована потужність зрештою знайде застосування (це очевидна річ).

Добре, прослухавши аргументи двох представників Кремнієвої долини, подивимось на іншу, «Уолл-стрітську», точку зору. Засновник Citadel Ken Griffin не заперечує поточного сильного попиту на AI-потужності, однак застерігає, що інвестори можуть недооцінювати три основні ризики надлишкової пропозиції в майбутньому.

Перший ризик — обвал цін на оренду GPU. Гріффін порівнює це з продажем квитків на літак: якщо літак має вилітати, краще продати вільне місце хоч за 20 доларів, аніж залишити порожнім. Для GPU ситуація аналогічна: коли дата-центр уже побудований, простоююче обладнання не приносить доходу, тому, якщо орендна плата покриє операційні витрати, компанії мають стимул знизити ціни. У разі надлишку GPU їхня орендна ціна може впасти не поступово, а стрімко.

Друга проблема — знос та оцінка GPU. Гріффін підкреслює, що хоча зараз GPU, яким п’ять-шість років, все ще можна здавати в оренду, це може швидко змінитися. Якщо нові процесори виходитимуть частіше, дохід і користь від старого обладнання швидко впаде, і потенційна окупність, розрахована на 7–9 років роботи, може бути завищеною. Це означає, що реальна віддача в майбутньому може виявитися нижчою за очікування.

Третій ризик — рентабельність підприємств. Гріффін зазначає, що кмітливі компанії починають аналізувати, для яких завдань дійсно потрібні найдорожчі й найсучасніші AI-моделі, а для яких достатньо недорогих open-source рішень. Коли підприємства ретельніше контролюють AI-витрати, зростання попиту на потужності теж може сповільнитися.

Зрештою, Гріффін не заперечує довгострокову цінність технологій AI, однак застерігає, що значущі технологічні новації часто супроводжуються локальними бульбашками. Особливо якщо підприємства обережно оцінюють прибутковість AI, а AI-компанії водночас продовжують нарощувати витрати — це протиріччя породжує ринкові сумніви у стійкості AI-буму. Тож Гріффін попереджає: переоцінка AI-індустрії лише починається.

На думку Джейсона, Маск говорить про поточний короткостроковий дефіцит потужностей на ринку оренди. Сундар Пічаї має на увазі наддовгострокову перспективу, подібно до інтернет-інфраструктури, і стверджує, що вся нинішня інфраструктура все одно рано чи пізно буде використовуватися — і це справедливо.

Гріффін же говорить про середньострокову перспективу: нинішня швидкість розвитку інфраструктури закладена, виходячи з попиту минулих років, а коли темпи зростання попиту почнуть сповільнюватися, інфраструктура за інерцією ще буде зростати, що створює ризик перевищення пропозиції над попитом. З цим я теж погоджуюсь.

Отже, думки цілком логічні і не суперечать одна одній: у короткостроковій перспективі можна насолоджуватись високими цінами на оренду, у середньостроковій — відчути біль від обвалу цін, а в довгостроковій надлишок потужностей стане неактуальним.