Раніше я ділився першою категорією активів.
Сьогодні ми розглянемо другу категорію активів — ті, що мають споживчу цінність, але не генерують грошові потоки.
Головна відмінність між ними та першою категорією полягає у наявності «споживчої цінності». Саме ця різниця дозволяє інвесторам використовувати сильну статистичну базу даних і логічні висновки, що базуються на цих даних, створюючи чіткі стандарти й вимірювані критерії для оцінки таких інвестицій.
До цієї категорії належать різноманітні товари (наприклад, мідь, алюміній, срібло, зерно, нафта, природний газ тощо).
Оскільки такі активи мають очевидну споживчу цінність, для них існують чіткі співвідношення попиту й пропозиції, а також накопичені з часом дані: обсяги виробництва, споживання, собівартість, ринкова ціна, дефіцит або надлишок тощо.
Базуючись на цих даних, інвестор може за допомогою методу повернення до середнього визначати, чи недооцінений або переоцінений такий актив, а також робити висновки на основі історичної статистики:
Щойно ціна надто відхиляється від середнього рівня, сильно виходячи за рамки балансу попиту й пропозиції, з великою ймовірністю вона невдовзі повернеться до нормального значення.
У такому разі різниця між ціною, що суттєво відхилилась, і нормальним середнім рівнем — це можливість для інвестора.
Buffett іноді також інвестує у такі активи.
Найяскравіший приклад — коли він масово закуповував срібло в період великого дефіциту та серйозної недооцінки, а потім продав його після того, як ціна повернулась до норми, отримавши значний прибуток.
Саме такими даними й логічними висновками на їх основі він користувався.
У своїх попередніх статтях я згадував інвестиційні можливості у нафту та дорогоцінні метали (платину) з аналогічних міркувань.
Але й обмеження таких активів очевидні: згідно з історією, у нормальні часи миру та стабільного розвитку суспільства така категорія активів майже ніколи не демонструвала зростання у 100 разів протягом 20–40 років.
Крім того, інвестор отримує тут прибуток не завдяки складним відсоткам у часі, а через короткострокові цінові викривлення ринку. Але такі цінові викривлення тривають недовго — лише кілька місяців або рік, максимально — кілька років. Дуже рідко така ситуація зберігається 10 років чи довше.
Чому?
Тому що це здебільшого промислова продукція, і коли ціна занадто відхиляється, ринкові механізми включаються автоматично:
Коли пропозиції забагато — ринок відсіює виробників; при надлишковому попиті — на ринок приходить багато нових гравців.
Так за деякий час ціни повертаються до нормального середнього рівня, і надто значна диспропорція не може зберігатися довго.
Тому ця категорія активів практично не має передумов для зростання на 100 разів за 20–40 років.
Часто інвестування у такі активи — це гра заради розваги: якщо існує хороша можливість, інвестор може взяти участь, немає — не буде цілеспрямовано шукати.
Munger жартома називав покупку срібла Buffett-ом імпульсивним рішенням, порівнюючи це з підбором «бичка від сигарети».
Щоб зловити такі можливості, інвестор повинен постійно стежити за відповідною категорією активів і мати хороше розуміння історичних даних та динаміки попиту й пропозиції, щоб бути на крок попереду на ринку й розпізнавати можливості, які інші ще не побачили.
Але це теж надзвичайно важко для абсолютної більшості звичайних інвесторів.
Підсумовуючи, така категорія активів не має потенціалу для стократного зростання, а також недоступна для переважної частини пересічних людей.
Тому переважна більшість інвесторів навряд чи отримають стократний прибуток від цієї категорії активів.
